Одного разу води лагуни розступилися і на світ Божий з’явилася Венеція - найнезвичайніше місто на Землі. Так стверджує легенда, а венеціанці щороку відзначають день народження міста. Хоча про ранні часи Венеції відомо дуже мало. Документів не збереглося, і вона сама придумала собі день народження - 25 березня 421 року. Місто розташувалося на 118-ти великих та маленьких островах в чотирьох кілометрах від материка і в двох від відкритого моря, ставши центром торгівлі, а згодом і респектабельності. Венеція продавала рибу та сіль, купувала пряності, шовк, оксамит та всілякі екзотичні предмети розкошу. Будувала кращі в Європі військові човни. В XV столітті вона стала найбагатшим містом світу. Під її контролем була вся Адріатика, майже половина території Візантійської імперії, Кікладський архіпелаг, Крит... Здавалося, велич Венеції вічна. Але після відкриття морського шляху до Індії навколо мису Доброї Надії Венеціанська республіка втратила статус великої держави. На долю Венеції випало немало лиха. Вона пережила люті епідемії. І на початку XXI століття місто все ще у небезпеці: непомітно опускається у воду.

Тут багато що тримається на своях - одна лише церква Санта-Марія делла Салюте стоїть на багатьох дерев’яних стовбурах. До речі, зроблені вони з сибірської модрини - найбільш водостійкої деревини. Щоправда, Венеція не справляє враження міста, побудованого на поверхні води. Скоріше вона просто вкрита численними каналами-ар теріями, які тривалий час були джерелом нестерпного смодроду. Нещодавно канали були почищені, і нині ви не почуєте й найменшого запаху плісняви. І тепер, подібно до перших дощів, туристи насолоджуються прогулянками на гондолах.Кращий салон Європи.

Наполеон недарма назвав майдан Сан-Марко “кращим салоном Європи”. Цей розкішний простір формують знаменитий собор Сан-Марко, збудований 829 року і освячений у 832-му. Він став собором тільки 1807 року. Крилатий лев - символ Святого Марка, покровителя Венеції - став і офіційним символом Венеціанської Республіки.

Однак незмінним атрибутом сучасного міста все ж таки точніше було б назвати голубів, які облюбували майдан Сан-Марко. Саме цей історичний центр Венеції час перейменувати на голубиний рай. Йдучи через нього, готуйтеся до деяких незручностей. Втім, як стверджують знавці народних прикмет, голубиний послід, що впав з неба, здатен принести щастя людині... У будь-якому випадку венеціанці кажуть про своє місто цілком справедливо - “місто левів, що літають, і голубів, що повзають”.

Між іншим, на майдані Сан-Марко якось провели експеримент: вивчали поведінку пішоходів - не туристів, а місцевих мешканців. Виявилося, що замість обрати оптимальний маршрут - по діагоналі майдану, люди, які поспішали, обирали “навігаційний” варіант, себто переходили від одного орієнтира до іншого. Цей дослід продемонстрував, як надлишок історичної інформації впливає на глибинний, майже психофізичний рівень поведінки людини.
Раніше на чолі цієї найбагатшої держави стояв дож, якого обирали на все життя, причому ця посада ніколи не була спадковою. Перші правителі були всього лише воєначальниками, пізніше вони стали політичними фігурами. Життя дожів було розписано по хвилинах і цілком належало громаді. Вони не мали права займатися торгівлею і обиралися з клану заможних людей, аби самі могли сплачувати пред-ставительські витрати, і при цьому їм заборонялося брати подарунки. А щоб краще відчути світ венеціанських правителів, відвідайте їхню вотчину - Палац Дожів, центр політичної влади. Тут витає дух розкутості та просвіти. Особливі почуття дарує затишний внутрішній двір з вишуканою церквою Св. Ніколая та Сходами Гігантів - королівськими сходами дожів. До речі, поміж інших скарбів Палацу Дожів, тут зберігаються три картини, які, найвірогідніше, належать видатному голландському художнику кінця XV століття, Ієроніму Босху. Це єдині в Італії твори Босха.

На жаль, переважна більшість залів позбавлена меблів, і пікантні будуари, що їх так полюбляють роздивлятися ту-ристи, тут відсутні. Але в Палаці Дожів є дещо краще. Одна з екскурсій присвячена таємним сходам та кімнатам.

Карнавал - час куртизанок

В цьому феєричному місті завжди вміли веселитися. Приміром, на Сан-Поло, другому за розмірами майдані Венеції після Сан-Марко, задля догоджання народові навіть проводилися бої биків і травля ведмедів собаками, а для задоволення більш вишуканих смаків - бали куртизанок. Остаточне обличчя Венеції сформувалося після появи кар-навалу, що надав місту чаклунського лику. З точки зору гли-бокої історії карнавал - свято язичницьке. Але католицька церква прийняла його, відшукавши місце в календарі для цього безумства, коли і на черевоугодництво, і на перелюб¬ство дивилися крізь пальці...
Карнавальна розкіш не знала меж. Пишні костюми розши-валися дорогоцінними каменями і золотом, а маски навіть стали частиною повсякденного життя венеціанців. До речі, на відміну від сувенірних масок XX століття, виготовлених з пап’є-маше або блакитної глини, справжні маски роблять з тонкої шкіри, обробленої спеціальним розчином за ста-ровинними рецептами. Вони вважаються витвором мис¬тецтва і коштують дуже дорого.
Та, на жаль, традиція венеціанських карнавалів наприкінці XIX століття була забута. Легендарне свято відродилося лише в 1980 році, спровоковане прагматичним завданням - заманити туристів між сезонами.

У старовинних венеціанських палацах тепер влаштовуються розкішні бали-маскаради, на які з’їжджається публіка з усього світу. Потрапити на приватне “паті” можна лише за запрошенням. Безплатними лишаються тільки концерти та театральні вистави на майданах Венеції. Ціни величезні, готелі дорожчають, але вільних місць практично немає. Це тому, що венеціанський карнавал - потаємна мрія кожного.Сезон закоханих
В сучасній Венеції туристичний сезон триває цілий рік. Тому готуйтеся до штовханини, черг та суттєвих витрат. Починаючи з проїзду на річковому трамвайчику “вапоретто” або кареті-таксі, з обмінних пунктів і закінчуючи ве¬неціанськими фаст-фуд, котрі навіть не прагнуть приготу¬вати піццу смачніше: туристів багато - з’їдять все. Венеція - чи не найдорожче місто Італії. Відчути сповна її красу можна лише, будучи закоханим. Тим більше, що історія Ромео та Джульєтти має тут свій чарівний взірець.

Великий канал, що ділить місто на дві половини, колись розділяв його мешканців на два ворожих табори. Мешканців східної сторони звали Кастеллані (від назви старого замку дожів “кастелло”), а західної - Ніколотті (від назви церкви Сан Ніколо деі Мендіколі). Історія їхніх протиріч була стара, як світ: багаті не любили бідних і навпаки. Але бувало, дівчата і юнаки з ворожих кланів закохувалися одне в одного, і тоді сімейна трагедія ставала неминучою. Якщо все ж таки доходило до одруження, родичі, що прийшли на весілля, входили до церкви та лишали її через різні виходи... Проте тут зберігся ритм життя, притаманний добі Відродження. Як би ви не хотіли, але пересуватися містом швидше, ніж хоче того сама Венеція, вам не вдасться. Ви не зможете зловити таксі, тому що тут немає машин, а вулички міста настільки звивисті та хитромудрі, що без мали не обійтися. До речі, низький рівень злочинності тут часто пояснюють тим, що звідси важко зникнути. Швидкісні катери належать поліції, пожежникам, швидкій допомозі. Вам лишається тільки одне: з божевільного XXI століття повернутися в століття XV. Закривши очі на сучасні салони, що торгують венеціанським склом, мереживом та найтоншими шовками, викресливши з реальності небачені натовпи туристів, забутися в тумані цього чарівного міста, розчинитися в його таємниці.