Чи можна намалювати музику?
Досить дивне запитання. Ніколи, як і більшість серед нас, не замислювався над такими абстракціями.

Поринути в такі роздуми змусила мене серія графічних робіт відомого художника й мого давнього друга Юрія Новикова.
Сама атмосфера майстерні Новикова - типовий прихисток митця на останньому поверсі старого багатоповерхового будинку в центрі Києва. Палітри, фарби, полотна, полотна, полотна... Старі меблі, старі речі. Не антикваріат, але щось близьке й рідне. Старі речі, що супроводжують нас усе життя. Але в цьому приміщенні вони здаються дорожчими від будь-якого антикваріату.

І тут-таки куток, заповнений найсучаснішою апаратурою. Телевізор, відео...
Й усе це просякнуто музикою. Я не пам'ятаю, кали у цій майстерні не лунала музика. Джаз. Завжди джаз. Від авангарду до класики.
Тож не дивно, що свою нову графіку серію Юрій присвятив джазу.

Ю.Новиков: “Середина 50-х - початок 60-х. Приймач... “Голос Америки” - оксамитовий голос диктора і незнаний світ. Все, що було навкруг, - Дунаєвський, Утьосов - аж ніяк не було пов’язане з цим світом із чарівного “нізвідки”. Спочатку в школі, потім у художньому училищі. Ці люди, дорослі і діти, з появою перших магнітофонів почали усе це фіксувати й обговорювати, мліючи від вимовлених імен і назв творів. Мине ще багато літ, доки спершу на фото, а ще через 10 років по телебаченню ми побачимо ці обличчя. Потім - армія і спілкування з відомими джазменами. Не просто співрозмовниками, а музикантами, які могли професійно, на моїх очах, обговорювати и цитувати інструментом і голосом. Це вже було входження до якоїсь орденської спільноти”.

Більшість робіт виконано в техніці монотипії. Олія, акварель, гуаш. Та не в техніці річ.

Розпливчасті фігури, дивно вигнуті. Уважно придивляюсь і бачу: кабаре, тютюновий дим, напівоголені жінки, чоловіки в костюмах 20-х - 30-хроків і сцена з музикантами. Пронизлива мелодія саксофону, дріб барабану:.. Ю.Новиков: “У 60-і роки я відвідував майже всі джаз-фестивалі в Україні, Москві, Таллінні, Донецьку.

В Донецьку я показав свою першу виставку “Джаз у графіці”. Після початку концерту за особливою вказівкою “дружинники” зірвали всі мої роботи й несли їх знищувати. По дорозі їх зустрів А.Баташов і умовив кинути їх усі в гардеробі. В антракті я виходжу в фойє - і нічого не можу зрозуміти, та відчуваю щось недобре. Баташов, котрий цілу годину допомагав мені монтувати виставку, підходить і каже мені на вухо: “Не хвилюйся, я усе врятував. Опісля концерту скажу тобі, де все.” Потім він показав мені врятовану мою виставку. Всі роботи були зім’яті й понівечені і на папері, і в душі. Після ми з Баташовим проговорили всю ніч у моєму номері. Він розповідав про свої зустрічі з музикантами та новини “джаз-братства”.
Кілька років тому ЮНовиков придумав проект “Джаз-2000”, у якому хотів показати шляхи розповсюдження джазу від Нового Орлеану до Європи. На жаль, тоді з реалізацією цієї ідеї не склалося. Та ось, дивлячись на його останні роботи, я подумав: так ось же воно! У своїй графіці Юрій поєднав те, що за проектом потребувало великих грошей та праці. Він поєднав Америку Армстронга і Елли Фіцджеральд з Європою і Україною. І вдалося це йому ще й тому, гир він “шістдесятник” і не просто слухає джаз - він живе ним.

Ю.Новиков: “Наприкінці 60-х у Києві була “золота ера” гастролей: Дюк Еллінгтон, Бенні Гудмен та інші відомі виконавці. Це були дуже яскраві й не-забутні дні життя. Побачити на власні очі “живу історію” джазу. Голоси митців, з дитинства знані по радіо, що на 25 років подорослішали. На цих концертах я намагався запам’ятати все і назавжди. Запам’ятовував вирази обличчя, жести, міміку. Особливо мені запам’яталися руки Дюка Еллінгтона.”
Що ще можна сказати про творчість Новикова? Дуже хочу, щоб його твори побачило не лише вузьке коло шанувальників і друзів,але і якнайбільше глядачів. Вдивіться у цю графіку. Прислухайтесь. І для вас спочатку тихо, а далі все голосніше й голосніше зазвучишь мелодія. Мелодія вічного й такого нового джазу.

Ю.Новиков: “Джаз - це один з перших новонароджених XX сторіччя. Це ще діти - джаз, фото і кіно. За минуле сторіччя з ними, по-дитячому наївними й безпосередніми, сталося багато чого. Три генерації музикантів передали естафету творчості. Багато з них стали спільниками й співавторами моєї творчості. У їх виконанні й імпровізаціях можна знаходити відповіді на питання, іцо виникають, їхній талант - це вікно у чарівний світ дитинства, наснаги і радості. Величезне задоволення - спілкуватися з паралельним творчим світом, з яскравими й складними музикантами.