Бліді янголи

Обо всем » Интересное | Просмотров: 1369 |

 

Скульптури Юлії Лазаревської варто дивитися не в галереї, де вдень їх освітлює надмірне розжарене сонце, а ввечері - штучний блиск електрики. їх хотілося б побачити при повному місяці у блідому місячному промінні, бо її роботи - не денні яскраві метелики, а бліді нічні створіння. Їхні очі, завжди спрямовані у глибину мрії, - наче очі лунатиків, що уві сні збурюють реальність своїми загадковими нетутешніми рухами.

А nie такі очі бувають у замріяної дитини. Цьому напівсонному часові - дитинству, оповитому любов’ю й ніжністю, Юля присвятила один із своїх найкращих проектів - “Меандр” (нагорода “Художник року”, Міжнародний артфест - 2000): синтез живопису і дитячих фото створює дивне, майже фізіологічне відчуття блаженної миті пробудження після гарного й світлого сну, пробудження з радістю й надією. Доречі, саме цю рису її творчості - здавалося б, вловиму десь на рівні запахів й аж ніяк не мистецтвознавчих категорій відзнача'ють і критики, й організатори численних виставок в Україні й за кордоном. Юліна нагорода на виставці “Great Ukrainian Women Artists” (1998) так і називається “Надія України” (“Most Promising Artist”), до того ж має дуже характерне формулювання: “За неповторну мрійливу атмосферу, що розповідає про самотність і ностальгію, водночас сполучаючи минуле з майбутнім”.

А ще такі очі бувають у людей, коли вони слухають музику. До музики яких найвіддаленіших чи над близьких сфер дослухаються її напівсліпі ляльки, арлекіни й співочі пташки? їхньому глиняному слухові доступно щось, абсолютно не вловиме людським вухом. Не полишає враження, що художниця ліпить (і малює, до речі) не стільки те, що бачить, скільки те, що чує. Не випадково за освітою Юля - музикант; вона довго працювала музичним редактором на кіностудії, потім сама писала сценарії, знімала фільми (до речі, її відеофільм “Меандр” - частина великого однойменного мультпроекту - відзначений журі Міжнародного фестивалю короткометражних фільмів у Монтекатіні (Італія)).

А ще, здається, що так само - замріяно і відсторонено - дивиться на тебе саме це місто - Київ, розітнутий навпіл давньою неквапливою річкою, що нав’язує свій заколисуючий ритм цьому феноменальному напівдачному мегаполісу, який завжди лишатиметься серединою шляху чи то з варягів у греки,чи то з Європи до Азії... В історичному центрі давнього Києва на Подолі - знаходиться Юлина майстерня, в якій мешкають її бліді лунатики - янголоподібні ляльки, людські голови на пружинах, птахи і риби, яйцего лові інопланетяни - випадково зацілілі фрагменти майже усіх її скульптурних колекцій. “Майже”, бо деякі - така вже примхлива доля у артоб’єктів! - уже давно “обрали” собі нових власників і нові помешкання. Наприклад, прекрасна скульптурна колекція “Розмовляючі пляшки” у повному складі осіла в одній з провідних художніх галерей Аусбурга (Німеччина), де відбулася виставка Лазаревської у рамках аусбурзького кінофестивалю.

А ще такі очі - у самої Юлі. Трохи примружені й засліплені світлом, неначе вона одночасно дивиться у себе і дивиться на сонце. “Скільки себе па-м’ятаю, я весь час існувала у кількох творчих вимірах - музика, живопис,поезія, скульптура жили в мені паралельно. Більш того, я впевнена, що увесь час роблю одне й те саме, змінюються тільки способи вираження”, - вважає Юлія. Від своєї першої скульптурної виставки у 1987 році Юля Лазаревська встигла призвичаїти київську арт-публіку до того, що кожна її експозиція - запрограмована несподіванка. Її останній проект “Abovo” вражає не тільки безкінечним розмаїттям концептуальних варіацій на тему “вмісту яйця”, а й колосальним набором використаних технік. “Abovo” - це скульптури, живопис, а також зроблені спільно з Миколою Мандричем фотоінсталяції та відео. “Далі - тільки танці”, - жартує Юля Лазаревська. Але, знаючи її, можу сказати, що в кожному жарті, тим паче Юлиному, - тільки частинка жарту, тож цілком не виключено, що у наступному проекті Юля нам ще станцює.


(голосов: 1)
Похожие статьи:
Комментарии к статье: