Під чужим ім'ям

Обо всем » Интересное | Просмотров: 3323 |

 

Уперше він побував у тюрмі за три місяці до свого народження. До Лук’янівської в’язниці вагітну його матір – гімназійну вчительку – кинули за організацію студентської антиурядової демонстрації в Києві. Батькові ж, Гнату Бенедиктовичу, студентові університету св. Володимира, арешту вдалося уникнути. Він сховався подалі - у матері з вітчимом у Полтаві. Туди ж з в’язниці приїде народжувати його дружина. Після знущань за гратами Людмила Львівна вийде з Лук’янівки з психічним розладом. Натура тонка, вразлива, аристократичного виховання, походила вона з давнього баронського роду. Далекого її пращура, шведського генерала Шліппенбаха, взяли в полон під час Полтавської битви, і сановний бранець перейшов на службу до Петра І. На тихій, майже сільській вулиці Стрітенській, у флігельку, половина якого належала бабусі, він і народиться - року 1897. Природно, під своїм іменем.

У хвилини просвітління в недузі мати захоплено оповідатиме йому про Місяць, про зоряні світи. Та хвороба прогресуватиме, і зрештою Людмила Львівна опиниться в психіатричній лікарні, звідки не вийде вже ніколи. А батько, з категорії “вічних студентів”, усе вчитиметься - то в Німеччині, то в Петербурзі, потім заведе нову сім’ю (при живій ще дружині), а незабаром помре. Трагічне дитинство сформує характер майбутнього генія: спосіб життя - спартанський, опертий лише на власний розум і волю, байдужий до примх побуту. В ім’я однієї, всепоглинаючої ідеї.

Бабуся і дід, чиновник казенної палати, віддадуть його до Другої чоловічої гімназії, де поглиблено вивчалися точні науки. На перевірочних екзаменах він покаже такі знання, що його приймуть одразу до 3-го класу. Проте успіхи у навчанні стануть лише зовнішньою стороною життя сироти-гімназиста. Справжнє ж – вкрите таємницею, мов зворотний бік Місяця...

Дивовижний приклад раннього початку наукової праці: 15 літ від роду він потай, аби не зажити репутації міського божевільного, розпочне свої космічні зошити. 17-річним подумки відправлятиме на Місяць термохімічну ракету власної конструкції. Задумає її багатоступеневою (цією так званою тандемною схемою компонування космонавтика користується й донині). Не знаючи праць Ціолковського, власним способом обрахує швидкість здолання земного тяжіння. Щойно почавши голитись, гімназист стане розраховувати трасу для польоту (обгрунтувати і розрахувати енергетичну вигідність посадки) на Місяць. Саме по ній 45 років потому американський астронавт Ніл Армстронг і висадиться там. Власне, оця обставина і спричиниться до того, що справжнє його прізвище спливе лише через декілька десятиліть після його загибелі. Американці й не приховуватимуть, за чиєю ж ідеєю вони здійснили з навколомісячної орбіти посадку на Місяць модуля з астронавтом (вони назвали це “Лунер-орбіт-рандеву”).

Отоді в Москві й кинулися шукати крайнього. Адже в СРСР з тією ж метою таємно готували і свій проект - ракету Н-1 С.П.Корольова. І на Луб’янці заведуть свою папочку - з цим, чужим, іменем на обкладинці. Та виявиться: на особу Юрія Кондратюка претендують дві фотографії, дві біографії, дві людські долі.

Друге ім’я з’явилося у ході розслідування. Коли працівники КДБ пред’явили в Полтаві фотографію Кондратюка старому гімназійному вчителеві В.Оголевцю, той без вагань заявив:

- Це наш гімназист! Сашко Шаргей. Поступово відновлять і біографію геніального полтавця. Та ще довгі роки, аж до епохи Горбачова, справжнє ім’я Олександра Гнатовича Шаргея буде під суворою забороною Політбюро і КДБ. Органи виявили: був той Шаргей білим офіцером, а отже для радянської влади це класовий ворог. Незалежно від його космічної геніальності.

Як же таке сталося? Обдарованого юнака з Полтави без екзаменів прийняли до Петербурзького політехнічного інституту. Там сильна фізико-математична школа, саме те, що йому й треба для продовження потаємних космічних студій.

Проте надворі 1916 рік, у розпалі Перша світова війна.

Генії не потрібні жодній владі - незручні, неслухняні - владі потрібні не зорі, а зірочки на погонах. Від 5 вересня почнеться відрахунок часу до найдраматичнішого зламу долі Олександра Шаргея. У цей день він подав рапорт про відстрочку від призову. Студентові вона належить за законом до кінця освіти. Відстрочка з Полтави зрештою надійде, але пізно...

Його мобілізували. Замість вищої математики - наука в унтерів, у прискореній школі прапорщиків. Та на фронт він повезе не лише новенькі офіцерські погони, а й чотири розширені в Пітері космічні зошити, зшиті докупи грубими чоловічими стібками.

На Кавказькому фронті теоретика космонавтики призначили командиром кулеметного взводу. Після революції фронт розвалиться. Але по дорозі додому демобілізованого офіцера на¬сильно мобілізують. До білої армії. А потім удруге, до Денікіна. О.Шаргей - переконаний пацифіст, обидва рази тікає. Та віднині й назавжди для нової влади він - золотопогонник, ворог. Додому, в Полтаву, повертатись не можна. Ховається в різних місцях України, на найчорніших роботах - лудильник посуду, змащувач і зчіплювач вагонів на залізниці. Доля закидає його в заштатне містечко Мала Виска, кочегаром на цукровий завод. Ночами, розширюючи свої гімназичні зошити, він уперто працює над рукописом, якому й судиться стати книжкою, що потрапить до Бібліотеки Конгресу США, а звідти - в проект “Аполлон”. Усе з математичною точністю буде обраховано там і місячна траса, і пальне для ракет, і навіть конструкція крісла та скафандра для космонавта. Пишучи, він ховатиметься від сторонніх очей у льоху.

У томику Шіллера мачуха з оказією передає пасинкові нові документи - на ім’я померлого від туберкульозу Юрія Васильовича Кондратюка. І він погоджується поміняти і ймення, і біографію. Адже віднині зможе писати в анкетах: “У білій армії не служив”. Проте на батьківщині йому уготовано тепер долю ізгоя, перекотиполя. Сховатись, сховатись! Мерщій якомога далі від усіх, хто знає його під справжнім прізвищем.
І лже-Кондратюк тікає. Спершу на Дон, потім ще далі - на Північний Кавказ, в Осетію. А тоді й узагалі в Сибір несходимий.
Космічний рукопис звичайного механіка елеватора з Новосибірська здобуде в Москві блискучу рецензію визначного авторитета в цій галузі професора Ветчинкіна: “Найповніше дослідження з міжпланетних мандрів з усіх, що писалися раніше”. Однак тривалі зволікання позбавлять надії опублікувати рукопис казенним коштом. Ні, він все ж видасть головну книжку свого життя! Власним коштом. А гроші заробить винаходами у хлібній, елеваторній справі. Поцілований в чоло Господом залишається новатором в усьому, чого б не торкнувся. У країні дефіцит цвяхів? То ж механік “Сибхліба” Кондратюк у містечку Камінь-на-Обі будує найбільший у світі дерев’яний елеватор на 10 тисяч тонн зерна... без цвяхів! Звинувачення Новосибірського ОГ- ПУ стандартне для 32-го року: шкідництво. Будував без цвяхів? Це щоб швидше розвалився соціалізм?! Коли на допитах стануть заганяти голки під нігті, його подільники підписуватимуть геть усе, що вигадають слідчі. Кондратюк вийде з камери без одинадцяти зубів, але не підпише нічого. Три роки концтаборів. А його елеватор прослужить людям ще півстоліття...

За колючим дротом зек Кондратюк складе на конкурс сміливий проект вітроелектростанції в Криму, на горі Ай-Петрі. Такого не сміли ні Америка, ні Німеччина, де проекти не перевищували якусь сотню кіловат. А він замахнувся відразу на потужність у 12 тисяч! Її, до речі, у світі не досягай й понині.
1933 року молодий С.П.Корольов запропонував достроково звільненому за клопотанням наркома Орджонікідзе Кондратюкові посаду головного теоретика в ГІРДі. Так звалася тоді організація, що стане колискою радянської космонавтики. Нарешті! Це ж щастя - за справу свого життя він зможе взятися легально! Але коли перед ним поклали багатосторінкову анкету, лже-Кондратюк зрозумів, що буде викритий. І - відмовився. То був крах усіх надій.
Не забариться й другий удар. Після смерті Орджонікідзе будівництво вітроелектростанції на Ай-Петрі закриють, а автора революційного проекту перед війною примусять робити крихітні вітродвигуни для колгоспних ферм.

На розпрокляту ту війну першовідкривач місячної траси, сивий, мов голуб, у сорок років, украй за- травлений НКВД, пішов добровільно. Простим телефоністом.
У полях під Москвою він пішов у заметіль. Шукати в розпал бою чи то обрив дроту, чи власну смерть. І - щез назавжди.
Немов розчинився в космічному просторі.
...На землі від нього не лишилося нічого, навіть могильного горбка. Лиш у залі слави Космічного музею НАСА в Аламагордо серед прізвищ, які найбільше зробили для прориву людства в космос, після висадки астронавта на Місяць, з’явиться і про нього золотий карб. Та й то викарбують не його, а чуже ім’я.

 


(голосов: 4)
Похожие статьи:
Комментарии к статье: